Історія села Жерденівка

Історія села Жерденівка

Під польським гнітом

Село Жеренівка відоме вже близько п’ять століть.  З покоління в покоління передається розповідь, що село розпочалося з козацького укріплення, званого Січчю. Існує легена, що це було укріплення формою букви П до двох метрів висотою. Нині цю територію звуть «Вал» і вона ще помітна у своїх межах. У фортеці жив козак Жерда і ніби від його імені село і має назву Жерденівка. В писемних джерелах часто згадується  Вища Жерденівка й Нища Жерденівка.

Село знаходилось серед лісів, які  потім були перетворені на поля. До нас дійшли назви полів (урвищ), то свідчить про лісне оточення Жерденівки, це: липки, зубок, кулява, пригори, убина, ломаччя, пеньки, сосонки, зруб.

Відомо, що в 1545 році село належало Брацлавському замку. В 1569 році після Люблінської унії території Брацлавщини приєднується до Речі Посполитої. Жителі села були православними, але через Берестейську унію 1569 р., були повернути в уніанство. Саме в середині XYII ст. Поділля стає ареною запеклої боротьби часів визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького проти польського національного, соціального та релігійного гніту.

Однією з яскравих сторінок багатостраждальної боротьби є битва під Батогом у травні 1652 року (біля с. Четвертинівка), в якій козацьке військо Тимоша Хмельницького завдало нищівної поразки польському війську Калиновського. Писемні джерела говорять, що в переможній битві брали участь люди із навколишніх сіл. Не виключено, що там були і жерденівчани. В жовтні 1655  року польська шляхта відновила своє панування в нашому краї. Цьому сприяв і поділ козаків на групи різного політичного спрямування. Польський уряд, для того, щоб залучити на свій бік старшину, почав дарувати їй землі і населені пункти.

Нерідко селяни нападли на загарбників і розправлялися з ними. Коли шляхтич Г.Прушинський приїхав до села Вищої Жерденівки збирати податок на утримання поьського війська, його побили киями і закидали камінням. Ні один польський шляхтич не міг пересуватися без військової охорони. Скрізь польських загарбників чекала небезпека.

В часи руїни, згідно до Андрусівської угоди 1667 року, наші землі закріплюються за Польщею.

В 1672 році Польща заключила договір з турецьким султаном Магомедом IV. Територія Поділля відійшла до Туречинни. А в 1699 році, згідно Карловицького мирного договору, Туреччина залишила наші землі Польщі. На вільній  землі прийшли пани. Між магнатами почалися міжусобні війни. За територію Гайсинщини сперетчались між собою Огінські і Саніги. В результаті цього постраждало населення міст і навколишніх сіл, яке безжально грабувалось.

Польська шляхта відновлювала на подільських землях старі порядки. Населення сіл зазнало жорстокої експлуатації. Панщина збільшилась до п’яти днів на тиждень, а в жнива до десяти. Як писав француз Боплан: «Становище селян було гіршим, ніж становище невільників».

За архівними даними у 1741 році в селі Жерденівка було побудовано церкву Іоана Богослова.

В 40-х у районі Гайсина діяв гайдамацький загін на чолі з Гнатом Голим. Але польський гніт привіз до посилення гайдамацького рухуф. Який в 1768 році переніс велике повстання – Коліївщина, яке охопило і Брацлавщину. Після придушеня Коліївщини польська влада робилп все можливе, щоб зкріпити своє  і становище в Україні. Панщина збільшилась до 300 днів на рік. Землі Гайсинщини  були поділені між магнатами Потоцькими, Ярошинськими та Собанськими.

Село ділилось на східну частину і звалося Жерданова – належало графу Ярошинському, а західна частина Жерденівки належала Станіславку Потоцькому.

Для того,щоб  зміцнити своє становище , магнати переводили православне населення в католицизм або уніатство. З цією метою В Гайсин прибув особливий  представник єпископа Володкевича, уніатський священник Марцішевський, якому наказано використовувати всі можливі засоби.

Адже наприкінці XVII ст. становище Польщі похитнулося і її територія була поділена між Росією, Прусією і Австрією.

Під гнітом Російської імперії

В 1673 році, після другого поділу Польщі, наш край увійшов до складу Російської  імперії. Польські землевласники були позбавлені частини своїх земель.

Внаслідок адміністративно-територіальних перетворень наприкінці XVII і початку ХІХ ст. село Жерденівка було у складі Гайсинського повіту Подільської губернії. Такий адміністративно-територіальний поділ залишився в імперії до ПСВ. В повіті починають закриватися уніатські церкви і відкриватися православні.

Приєднання до Росії не полегшало становища села. Кріпосний гніт ще більше посилювався.

Основною галуззю господарства було аграрне виробництво, жителі села займалися землеробством. Частина селян йшла на заробітки в Одесу, Бессарабію, Херсонську губернію.

В зимовий період жителі йшли працювати в дрібні ремісничі майстерні, підприємства м. Гайсина. А їх в повіті до 1860 року нараховувалось 65. Це і винокурні і пивоварні, цукроварні, шкіряні, черепичні суконні майстерні, каретна фабрика.

Після Великодня селяни, більшість з яких були кріпаками, повертались додому. А вдома закріпаченого селянина чекала панщина. Незважаючи на те, що за царським маніфестом від 5 квітня 1707 року панщина обмежувалась трьома  днями на тиждень,  поміщики самовільно примушували працювати  на себе, щотижнево 4-6 днів, а часом навіть і в неділю. Крім відбуття панщини, селянина зобов’язували ще виконувати різноманітні натуральні і грошові повинності. Кріпаки віддавали поміщикам десяту частину зібраного меду, двоє-троє курей, гроші, худобу.  Очевидець тих часів російський генерал С.П. Шипов засвідчив , що на Поділля поміщики нестерпно пригнічують селян, тут « народ доведений до крайнього злиденно-вбогого становища, яке хіба тільки на плантаціях негрів існувало». Жінок- матері примушували ходити на жвива з грудними дітьми.

Необмежена влала приводила до цілковитого свавілля поміщиків над селянами .Пани зганяли їх з родючих земель , часто відбирали у них свою землю .Основна маса селян не мала тяглової сили. Багато селян мали лише садиби. Їх називали городниками. А ті селяни , які зовсім не мали землі , належали до халутників.

Кріпоснитво гальмувало розвиток сільського господарства .Поля засівали здебільшого вручну , врожай збирався серпами і косами.3 1799 по 1856 рік в Подільській губернії неврожаї повторювалися сім разів.

Значного поширення в XIX набувають дрібні селянські промисли, засновані на використані дешевих місцевих матеріалів: глини, дерева, каменю. Важливим осередком господарства стає і Жерденівка. Виготовлені тут посуд та інші іграшкові вироби відзначались особливою оригіальністю. Майстри гончарської справи з покоління в покоління передавали свій досвід .У селі Жерденівці сім’я Федора Лавренюка становила цілу династію гончарів .З дерева виробляли сани, вози, бочки, столи, вулики, ложки, веретена, сопілки. В селі також виготовляли полотно, рушники, пояси запаски, рядна, мішки .В економіці Поділля , в першій половині XIX ст важливе місце відіграла торгівля. Найближчі ярмарки до села Жерденівка були в Соболівці та Гайсині.Ось як описує письменник Шолом – Алейхем ярмарок в Гайсині «… Сьогодні в містечку базарний день… Євреї бігають туди – сюди , як отрусні пацюки, галасують, губляться, смикають селян за поли , умлівають так вони хочуть щось вторгувати – просто театр з ними !А селяни мають час: вони посуваються спроквола, шапки насунули на лоба , розглядають мацають, чухаються, торгуються, хочуть купити дешевше .Часом трапляється , що стара бабуся купує свічку для церкви і засовує і в очіпок , а молоді гультяї знічев’я , щоб розважитись , тихенько засвічують свічку .Всі дивляться на бабусю і регочуть . Вона не знає чого це регочуть і  починає страшенно лаятися. Регочуть ше дужче . Часом починається бійка . Кажу вам не треба ніякого театру.»

Найцікавше – це кінцевий базар . Тут купують і продають коней. Там ви можете побачити коней і циган , селян і панів . Тарарам тут нелюдський- оглухнути можна . Цигани присягаються , євреї вдаряють по руках , пани лякають батогами, а коні бігають туди – сюди, як стріли ».

Проголошена 1861 року селянська реформа не здійснила народних сподівань про землю , а навпаки викликала незадоволення . На місцях продовжувалось свавілля  поміщиків, що викликало в березні – травні на Поділлі масові селянські вибухи, в яких брали участь понад 80 тисяч чоловік . Великих страждань народним масам завдали епідемічні захворювання. В 1866 році в повіті вирувала холера. Від дифтерії вмирало багато дітей. Епідемія знову повернулась в 1893р . Медичне забезпечення в селах було відсутне . На низькому рівні знаходилась і народна освіта . Лише з 1862 року в дерев’яному будинку с. Жерденівки почала працювати церковно – приходська школа , в якій навчалося 56 хлопчиків і 10 дівчаток.

В 1873 році священник Маршлаківський почав будувати на власні кошти Димитрівську кам’яну церкву, але після його смерті будівництво призупинилось і було завершене лише в 1887 році на кошти прихожан. Є відомості , що коли будували кам’яну церкву , то використовували в цемент білок яєць для міцності. В церкви була своя земля:  присадибної 7 десятин; 1951 сажнів, орної 53 десятини 299 сажнів; сіна 5 десятин, 1420 сажнів.

Для священника в селі було побудовано новий будинок , в якому також  жили псаломщики та була служба. Церква нараховувала прихожан  994 чоловік і 994 жінки. В селі ще проживали 5 католиків ( 3 чоловіки і 2 жінки ). На той час служили в церкві: священник Антоній Іванович Лісецький, якому було 36 років , закінчив Подільську Духовну семінарію, рукоположений  11 березня 1879: 1 – й псаломщик Венедикт Осадор Будкевич Бурського духовного училища, другий позаштатний псаломщик Лаврін Павлович Чернишевич, 44 роки, освіта домашня.

В другій половині 20 – го ст.. Росія вела війну з Туреччиною. В цій війні брали участь і жителі села . Один з її учасників жерденівчанин Максименок Оверко Захарович ( 1856-1928 ) згадував цю війнупіснею:

 

Сидел паша, окопался

Сидел долго не сдавался.

А как начал голодать

Нужно было выступать.

 

Государыня напа

Пропал турецкий паша !

За Дунаем, за рекой

Вся Болгария наша.

 

Наши хлопцы молодцы,

Не сделали ошибки

Взяли гору свою.

Жителі с. Жерденівка прагнули до освіти і не випадково, що в 1892 році в селі відкрито школу грамоти, яку відвідували діти місцевих жителів.

В російсько – японській війні 1904-1905 рр . брали участь вісім жерденівчан, двоє з яких загинули.  Повернулись нагородженими за бойові заслути солдат Лісовий Прокіп і матрос  Бойченко Мануїл. Матрос Гайдук Kapпо ( 1880-1950рр . ) був учасником Цусімських боїв 1905 року і кругосвітньої подорожі.

Революційні події 1905-1907 років не обминули села. Влітку 1905 р під керівництвом революціонера матроса Бойченка Мануїла та селян Євтушенко Ганни та Мельника Данила було піднято страйк проти поміщика Янушки. Селяни відмовились жати за низьку плату, витягли поміщика за волосся, а становий пристав був змушений проситись у людей на колінах. Але потім прибули карателі – драуни , які місяць збиткувались над селом.

Але революція пішла на спад. Царський уряд провів столипінську реформу. Самодержавство прагнуло паралізувати наростання революційної боротьби серед селянства. Як і раніше залишилось велике поміщицьке землеволодіння. Тривало класове розшарування на селі, зростало безземелляі  малоземелля.

Великих бідувань селянству принесла перша світова війна 1914-1918 pp. За рахунок бідніших селянських господарств в армію, мобілізовані чоловіки. Водночас для потреб фронту забрали багато коне , не було чим обробляти землю.

Війна забрала на фронт 150 жителів. З них 45 чоловік загинуло, багато повернулось інвалідами. Без обох ніг повернувся з війни Кундич Олексій ( 1892-1978 ), Туркат ( 1981-1978 ) з паралізованим хребтом. Повними Георгевськими кавалерами Тарасенко Пилип. За архівними даними до революції 1917 р. в селі проживало 2100 чоловік. Статистика свідчить, що крім українських сімей , в Жерденівці проживало ще 20 єврейських і 4 польських.

Радянська влада вперше прийшла в село Жерденівку в січні 1918 р . , а остаточно встановилась влітку 1920 р . Поміцицьке майно і землю між селянами розділили солдати фронтовики Городчук Іван Романович, Комишній Микита та інші.

Першим головою ревкому села було обрано Ткачука Карпа . Анкетний лист ( від 1 липня 1920 р . ) с.Жерденівки свідчить , що кількість десятин надільної землі селян становило 587 3/4 дес . , помішцької нетрудової землі при селі всього 329 дес, кількість поміщицької орної землі в користуванні селян 329 десятин .

Купите стеклянную перегородку стеклянные двери в парную в москве стеклянные офисные перегородки на заказ.

Comments are closed.